Стара відьма - господарка

Тіна Кароль

Коротко:

Богдана Василівна Швидка

Господарка бару "Мітла та ступа"

73 роки

Народжена відьма

Гетеро

Київ

Про персонажа:
[indent] Богдана Василівна – успішна жінка. Саме цей прикметник був би першим, що назвав би майже будь-хто, хто знає її достатньо добре. Вона – сильна та незалежна, взірець «жінки що збудувала себе сама», бізнесвумен, одна з найсильніших відьом Києва, мати. Вона – це все, чим хотіла б бути жінка.
[indent] Богдана народилася в радянському Києві 73 роки тому. Так, 73 роки, і нехай її зовнішність говорить про зовсім інше, пані Швидка прожила довге та насичене життя. В її родині відьомство не було дивиною, а навпаки – чітка традиція, дівчатка кожного другого покоління народжувалися із даром. Тож коли слова маленької Богдани почали викликати дивні наслідки: хлопець, який її образив впав та зламав руку; вчительці стало зле саме підчас несподіваної контрольної; зошити зникали самі по собі саме тоді, коли надходив час робити домашнє завдання – батько дівчинки знав, що треба робити. Її одразу відвезли до бабусі – Ірени Миколаївни. Та допомогла маленькій відьми приборкати свої здібності, навчитися контролювати їх. Бабуся багато років, аж до своєї смерті залишалася для Богдани не тільки наставницею, а й справді близьким другом, мабуть найближчим. Нікому після цього вона не зможе довіряти так, як довіряла Ірені Миколаївні. Коли вона померла, Богдані було 19 років, це стало для дівчини справжнім ударом. Раптово вона залишилася сама: звісно, поруч були батьки, друзі, хлопець – але все не те, вона залишилася сама зі своїм даром. Саме тоді в її голові почали з’являтися перші плани збудувати місце, в якому могли б збиратись інші, такі як вона. Притулок для тих, кому немає місця серед звиклих людей. Проте реалізує вона ці плани тільки майже 25 років по тому, вже в незалежній Україні.
[indent] Богдана навчалася в Київському Національному Університеті імені Шевченка, після чого почала робити партійну кар’єру. Вона не любила радянську державу, не поділяла цінностей комунізму, проте добре розуміла, що єдина можливість реалізувати свої амбіції, а їх у дівчини було дуже багато – це партія. Кар’єра йшла в гору, звісно, не без втручання «вищих сил», проте все закінчилося після Перебудови. Тоді вже не Богданка, тільки Богдана Василівна зрозуміла, що її час настав. Вона використала усі накоплені гроші, увесь ресурс, що в неї був, у тому числі допомогу дітей, щоб відкрити «Мітлу та ступу» - місце, про яке вона мріяла багато років. Так починається історія головного місця відпочинку біля Лисої Гори для нечисті з усієї України. З тих пір Богдана Василівна майже не змінилася зовнішньо, наче успіхи власної праці підпитують її навіть більше, ніж закляття та замовляння. Вона все ще виглядає вдвічі молодшою, ніж є насправді, проте кожен, хто спілкується з нею, розуміє – зовнішність оманлива. Вона – справжня бабуся, яка для когось, як і для неї була Ірена Миколаївна, - опора та підтримка в будь-якій ситуації, а для когось – сварлива бабця з-під під’їзду, яка не тільки образити може, а ще й проклясти.
[indent] Персонал закладу її поважає, діти, а їх у неї троє, обожнюють, онучка – молода відьма, цінує її поради та наставництво. Більше за все, Богдана хотіла б, щоб справа її життя продовжувала існувати і після її смерті, проте до цього ще далеко – помирати жінка не збирається ще довго, і дай Бог, щоб так воно і було, бо без неї магічний Київ точно вже не був би тим самим!

Роблена відьма — офіціантка

Ірина Сопонару

Коротко:

Наталля Михайлівна Розенфілд

Офіціантка бару "Мітла та ступа"

24 роки

Роблена відьма

Бісексуалка

Київ

Про персонажа:
  [indent] Історія Наталки – це типова байка про «дівчину, що шукала щастя». Вона приїхала з маленького села на Черкащині до Великого Міста, пройшла творчій конкурс, вступила до університету Поплавського на акторське мистецтво. Проте бідну Наталку ніхто не попереджав, що одним талантом (а навіть його в неї було не так вже й багато, якщо чесно) пробитись не вдасться. Коли з’ясувалося, що дівчатка-киянки в усьому стають успішніші від неї завдяки зв’язкам та грошам, вже починають зніматись в рекламах та на задньому плані в серіалах, будучи студентками першого-другого курсу, а вона, дівчина з забитого села, нікому не потрібна, Наталка впала у відчай. А потім її і взагалі відрахували з університету. Що робити далі? Хто знає, як склалася б доля Наталки, якби вона не зустріла пані Богдану? Адже всі ми знаємо, як інколи закінчують такі дівчатка. Але зустріч з Богданою Василівною змінила все. У Наталки з’явилися зв’язки набагато крутіші ніж продюсери та режисери, та «батьки» набагато впливовіші ніж круті бізнесмени. Так Наталка стала робленою відьмою, що черпає сили від своєї патронки.
[indent] Звісно, у всього була своя ціна – і ціною Наталки була робота у «Мітлі та ступі», такий був договір – пані Богдана допомагає дівчині, дає їй частину своєї сили, вчить закляттям та допомагає розвинути відьомські здібності, Наталка ж виходить шість разів на тиждень на зміни та обслуговує усіляку нечисть, що приходить до бару. А Наталка і не проти – якби не покровителька, вона б і так, скоріш за все, працювала десь офіціанткою, або щось ще гірше. Ну і спілкування з такими клієнтами її більш ніж влаштовувало – завжди можна познайомитись з кимось важливим. Маючи нові здібності, Наталка повернулася до університету, на заочне, але все ніяк не може його закінчити – робота відбирає багато часу. Але тепер вона вже й не дуже хоче: звісно, бути акторкою – її мрія, але тепер у неї є щось набагато цікавіше, тепер вона може бути відьмою. А яка жінка ніколи не мріяли покинути дім та родину і просто літати на мітлі, га?

Мольфар — кухар

Тарас Цимбалюк

Коротко:

Олексій Валерійович Зелений

Кухар бару "Мітла та ступа"

29 років

Мольфар

Гетеросексуал

Київ

Про персонажа:
  [indent] Зелені – один з найстаріших мольфарських родів Київщини, який бере, як вони самі принаймні розповідають, свій початок ще за князівства Ярослава. Олексій, або як він сам любить, щоб його називали, Олекси, за будь-якої слушної нагоди розповідає, що його пращури багато віків тому служили Великим Князям Київським, допомагали радами, могли і зілля зварити і успіх в походах передбачити. Мольфарство в цій родини передавалося завжди від батька до сина. Олекси каже, що народження доньки для його пращурів було страшною карою – бо жінкам не було місця, як вважалося, в мольфарстві, жінки могли бути лише відьмами, а відьом мольфари не любили – вони як зворотна сторона тієї самої медалі, ніби роблять те саме, проте у самій своїй природі повністю протилежні за суттю. Якщо відьми ламали закони природи та змінювали їх собі на користь, мольфари ж намагалися дотримуватися єдності з природою, приймали її такою, яка вона є, і використовували її дари. Звісно, що всі ці протиріччя вже давно у минулому, і сам Олекси нічого проти відьом не має. «Треба жити у злагоді і триматися одне одного» - каже він.
[indent] Олекси – остання зі «знахідок» пані Богдани, вона дуже давно намагалася «схопити» мольфара в свою колекцію працівників, і врешті їй це вдалося. І ще й не абиякого, а мольфара з такою «родословною», і таким здібностями. Олекси – можливо найсильніший мольфар нашого покоління, точно найсильніший в Києві. Тому його «кухарська» справа – лише прикриття. До «Мітли та ступи» сходяться всі, інколи навіть прості смертні, щоб отримати від нього «чарівне зілля», яке вирішить всі проблеми, допоможе у справах, вилікує хвороби або ж підвищить чарівні здібності. Олекси всім допомагає, на його думку, така вже доля мольфара – допомагати.
[indent] Хлопець цей, який міг би злякати когось своєю грубою зовнішністю та суворим поглядом, насправді в спілкуванні виявляється дуже милим та привітним. Він ніколи нікому не відмовляє, завжди намагається зробити все, що від нього залежить, щоб вирішити проблему того, хто до нього звертається. Не одна молодичка, хоч би й наша Наталка, намагалася спокусити його своєю дівочою красою, проте Олекси завжди каже, що піде до шлюбу лише з тією, на яку йому вищі сили вкажуть, а поки що такої він не зустрів.